Ви знаходитеся тут: Головна about Храми Львова

Храми Львова

Храми займають особливе місце серед пам’яток архітектури Львова. У кожного з них є власна історія і власна пам’ять. Проте їх можна об'єднати за певними характеристиками як от, скажімо, приналежність до певної епохи чи певного архітектурного стилю. Найдавнішими церковними пам'ятками архітектури Львова, які варто і цікаво відвідати є -

Храми княжої доби
Знаходилися вони у передмісті Львова – на шляху із Волині до Галича (сьогодні це район вулиці Богдана Хмельницького). Жодна із цих церков не дійшла до наших днів у своєму первозданному вигляді. Відомо, що перші храми були дерев’яними, їх знищив вогонь пожеж, а ті, що ми маємо змогу відвідувати сьогодні, споруджені на їхніх фундаментах.

Церкву св. Миколая у Львові – найдавніший храм нашого міста, вважають родинною усипальницею галицько-волинських князів. Щоправда, хто саме з представників княжого роду був там похований, невідомо. Заснував її у XIII ст., ймовірно, Данило Галицький. Від цього храму прямий шлях вів до княжої резиденції – Високого Замку. Впродовж століть храм зазнавав руйнівної сили пожеж й був свідком численних ворожих нападів. Проте навіть після кількох перебудов будівля зберегла головні риси давньої українсько-візантійської архітектури – план грецького хреста, центральний купол. Схожі до львівської Свято-Миколаївської церкви сакральні споруди були характерні також для Істрії та Далматії (нинішні землі Хорватії). Поєднання класичного візантійсько-руського хрестово купольного плану з романською будівельною технікою витворило новий самобутній стиль, характерний для давньої Галичини. Будівля зведена на місці старого цвинтаря. Свого часу храм св. Миколая був центром не лише релігійного, але й суспільно-політичного життя Львова. У 1544 р. при ній існувало Миколаївське братство, членами якого були українські ремісники. Упродовж XVII ст. церква св. Миколая була одним із найголовніших православних осередків Львова.

Із давнього вівтаря церкви св. Миколая, що згорів 1783 року, залишилась ікона Ісуса Хреста з Богоматір’ю й Апостолами, ікона Богородиці у лівому вівтарі, намальована 1848 р., у правому вівтарі – ікона Богородиці Одигітрії – цінний твір львівського малярства першої половини XYII ст. Остання ікона за стилем близька до школи художника Федора Сеньковича. Особливо у храмі вшановується образ св. Миколая та чудотворні мощі святого, давні різьблені дерев’яні хрести. Фрескові розписи інтер’єру церкви датуються XX ст. Окремі з них здійснив відомий український художник-імпресіоніст, захоплений мистецькими традиціями неовізантинізму, Петро Холодний. Сучасний іконостас був виготовлений у псевдовізантійському стилі у 1947-1949 рр., стінні розписи – 1955-1957 рр. У 1990 р. розписи храму відреставровано.
Місцезнаходження – вул. Богдана Хмельницького, 28.

Костел св. Івана Хрестителя
(Музей давніх пам’яток Львова)

Історики розходяться у думках, коли саме було збудовано один із найдревніших храмів Львова. Згідно з першою версією, його звели 1201 року на честь народження Данила Галицького. У 1230-х рр. у ньому зупинялися монахи-домініканці, а в 1240-50-х рр. – храм віддали ревній католичці Констанції – доньці угорського короля Бели IY, дружині Лева. Після її смерті святиня перейшла до вірмен-уніатів. Згідно з другою версією, храм споруджено монахами-домініканцями 1260 р. або 1270 р. на замовлення князя Лева саме для Констанції. І згодом він перейшов до вірмен. Згідно з третьою версією, 1270 р. костел збудували для себе вірмени. А невдовзі він став святинею католиків. Проте, очевидно, жодна з цих дат не є достовірною. Результати обстежень сучасного мурованого костьолу, проведені в 1984—1985 рр., не дають підстави датувати його XIII ст. Виявлені архітектурні деталі вказують на те, що збудована вона не раніше середини – другої половини XIY ст.

Протягом століть будівля кілька разів була зруйнована. Фатально її знищила пожежа 1800 року. Перші значні роботи по відновленню святині провели через 37 років. А 1886 року капітально перебудували в романському стилі за проектом архітектора Юліана Захарієвича. Ще в середині 1920-х рр. від старого костелу в храмі залишався надзвичайної роботи величезний бароковий вівтар 1526 року з зображенням Христа. Даних про його місцезнаходження сьогодні немає.

Після ІІ світової війни костел закрили. Останню реставрацію храму провели в 1989 р. з метою надання йому первісного вигляду. Сьогодні про неороманський стиль святині розповідає лише її фасад. Після численних перебудов храму важко описати його архітектурний стиль. Сучасні архітектори в процесі досліджень відновили первісний вигляд мурованого храму. Зокрема було виявлено багато елементів готики, що дало підставу деяким авторам стверджувати про готичний характер споруди.
У 1993 році в будівлі костелу відкрили Музей найдавніших пам’яток Львова. В експозиції музею встановлено макет, який відтворює первісний вигляд храму.
З давнього оздоблення храму до сьогодні не збереглося жодних прикрас, образів.
Давня легенда костелу св. Івана Хрестителя
У храмі зберігалася чудотворна ікона Богородиці, нарисована св. Лукою, що від Володимира Великого перейшла до князя Лева. А він, у свою чергу, подарував її своїй дружині Констанції. До 1940 р. вона зберігалася у костелі домініканців у Львові. Нині ікона знаходиться у Домініканському костелі м. Гданська (Польща). Сучасні історики вважають її твором XY ст., а це означає, що ікона не могла належати ані Володимирові Великому, ані Констанції.
Місцезнаходження – вул. Ужгородська, 1.

Монастирська церква св. Онуфрія
Ще одним львівським храмом княжих часів вважається монастирська церква св. Онуфрія. Разом із святомиколаївською вона згадується у найдавніших львівських актах. Ймовірно, що перша дерев’яна церква, при якій поселилися ченці, стояла тут ще в часи князя Льва Даниловича. Згідно з легендою, в монастирі зберігався образ Матері Божої, намальований  євангелістом Лукою на кипарисовій дошці. Імператор Костянтин переніс образ до своєї столиці, а з Константинополя він разом з візантійською царівною Анною потрапив до Києва. Через триста років ікона дісталася князеві Леву, котрий і передав її до монастиря василіан. Згодом ікона потрапила до Белза, а звідти - 1377р. на Ясну Гору до Ченстохови в Польщі.
Там вона прославилася дивами. Сьогодні давній княжий образ Матері Божої Ченстоховської цінується як найбільша святиня Польщі.

Монастир княжих часів до нашого часу не зберігся. У середині XVI століття розпочалося будівництво мурованої церкви за кошти князя Костянтина Острозького, найпотужнішого культурного мецената України. У XVII столітті комплекс будівель, який стояв далеко за мурами міста, зазнав пожеж і численних нападів та руйнувань загарбників. Монастир перебудовували й у подальшому. Будівництво і реконструкція святині тривали близько чотирьохсот років і завершилися 1902 року, коли відомий у той час в Галичині будівничий Іван Левинський до основного храму прибудував праву каплицю. Протягом своєї історії монастир перебував під патронатом Ставропігійського братства церкви Успіня Пресвятої Богородиці. При монастирі з кінця XVI до другої половини XVIII ст. діяли шпиталь — своєрідний притулок для самотніх, немічних і хворих, а також бурса для бідних учнів братської школи. Була тут також школа. При монастирі був створений Центральний архів і Бібліотека Василіанського Чину (більше 600 рукописів і понад 40 000 томів у 1939р.). Від 1924р. тут почали виходити «Записки Чина св. Василія Великого». З цього монастиря головна управа обновленого Чину протягом 50-ти років розбудовувала і нормувала всесторонню василіанську працю в краю й поза його межами, поки у 1931р. не перенесла свою резиденцію до Ватикану, залишивши тут тільки протоігуменський уряд матірної Галицької провінції.
Радянська влада закрила монастир, виселивши звідти монахів. У церкві св.Онуфрія ще деякий час правили Служби Божі священики Московського патріархату. Довго храм стояв зачинений, поки 1977р. тут не відкрили музей Івана Федорова як філію Львівської картинної галереї. У 1990р. монастир і церкву повернули Отцям Василіанам.

У цьому монастирі 1573 року знайшов прихисток Іван Федоров – «друкар книг перед тим небачених». Біля монастиря на цвинтарі, що існував ще з княжих часів, 1583 року його й поховали. Сьогодні останки друкаря зберігаються у ящичку в Музеї мистецтва давньої української книги. 
Прикрасою монастирського храму був іконостас, створений у XVIII столітті видатним художником Лукою Долинським. На початку XX століття іконостас заставлений новими іконами пензля Модеста Сосенка.
Місцезнаходження – вул. Богдана Хмельницького, 36

Костел Марії Сніжної

Повна назва святині – костел Непорочного Зачаття Марії Сніжної. Збудовано його, ймовірно, збудовано у XIII ст. І, хоча прийнято вважати, що цю пам’ятку архітектури близько середини XIY ст. заснувала німецька община Львова, відомо, що німецькі купці і ремісники поселилися у нашому місті ще в часи князя Льва Даниловича. Очевидно, що поселенці мали й свою святиню, розташовану на території старого підгороддя. Про це свідчить і документ 1368 р., де сказано, що костел з давніх-давен посідав млин на Полтві. Ця будівля, яка спочатку була дерев'яною, а з 1350 р., очевидно, мурованою, у первісному вигляді не збереглася.  Присвята храму Діві Марії Сніжній пов’язана з історією побудови однієї з чотирьох головних базилік Рима – Санта Марія Маджоре, яка була першим європейським християнським храмом, присвяченим Діві Марії. За свою багатовікову історію львівський костел Непорочного Зачаття Марії Сніжної неодноразово перебудовувався, що в результаті спотворило його первісний вигляд. Останні перебудови та реставрація відбулися в 1888-1892 рр. за проектом професора Львівської політехніки, архітектора Юліана Захарієвича. 1893 р. стіни храму прикрасили розписи у неороманському стилі, виконані художником Едвардом Лєпшим. Праворуч від входу до костелу знаходилась скульптура Діви Марії XVIII ст., яка на початку 1960-х років зникла.
Тепер костел схожий на однонефну, базилікового типу будівлю з видовженою вівтарною частиною, завершеною гранчастою апсидою і квадратним притвором з вежею на одній осі. У ньому чітко виражені тенденції західного католицького будівництва. В інтер’єрі збереглися елементи барокової дерев’яної різьби XVIII ст. Сьогодні тут працює Музей фотомистецтва.
Місцезнаходження – вул. Марії Сніжної, 2

Церква Святої Параскеви П’ятниці
Церква св. Параскеви П’ятниці – це ще одна з найстаріших львівських церков у вигляді міцної оборонної споруди з високою вежею. Сучасна святиня збудована біля підніжжя Замкової гори у середині XYII ст. на місці церкви, зведеної наприкінці XIII-поч.XIYст. Кошти на будівництво кам’яного храму дав молдавський господар Василь Лупул, тесть Тимоша Хмельницького, сина гетьмана Богдана Хмельницького. У ній гармонійно поєднуються стилі українського, молдавського та західноєвропейського зодчества. А ім’я її фундатора увіковічене вмуруванням у стіну храму пам’ятної таблиці з гербом молдавських правителів: сонця, місяця і корони над головою буйвола. Церква до сьогодні зберегла свій первісний вигляд храму-твердині. Збудована у нижній частині з ламаного каменю, вона нагадує міцний бастіон з високою сторожовою вежею. Розміщення церкви далеко поза мурами міста зумовило її оборонний характер, який виявився у стінах товщиною майже у два метри і бійницях верхнього ярусу вежі. В її архітектурі помітні впливи готичного, ренесансного і, навіть, барокового стилів.

Щипець східного фасаду храму нагадує готичне завершення більшості давніх львівських костелів, жоден з яких не зберігся до наших часів. Прямокутні ніші з боків асоціюються з волоськими і буковинськими церквами, а в головному фасаді храму легко впізнати елементи барочного архітектурного стилю. Церква була найбагатшою серед храмів львівського передмістя: при ній знаходилися шпиталь братства, цвинтар, школа і резиденція священика. Церква Параскеви має добре збережений інтер’єр. В ньому знаходиться найвизначніша пам’ятка давньоукраїнського мистецтва – п’ятирядовий ренесансний іконостас. Створений він талановитими львівськими майстрами початку XVII століття. Шість рядів ікон, об’єднаних ажурною дерев’яною різьбою, свідчать про надзвичайну майстерність тогочасних малярів та різьбярів. Іконостас створювали кілька майстрів з яскравим індивідуальним почерком. В іконах празничного та страсного циклу чи не вперше в історії українського іконопису використано як тло конкретні елементи ландшафту та архітектури. Чотири з сімдесяти ікон багатоярусної композиції виконані у XIX столітті. У храмі збереглися фрески кін. XYIII ст. відомого українського художника Луки Долинського. 
Місцезнаходження – вул. Б. Хмельницького, 77

Храми зі збереженими елементами готики

Після пожежі 1527 року від готичного Львова не залишилося майже нічого. Вогонь знищив практично все. Як відлуння того часу до наших днів дійшли два храми у тій частині Львова, що в грудні 1998 року внесена до світової культурної спадщини ЮНЕСКО. Щоправда, у їхньому сучасному вигляді проглядається накладене часом нашарування різних стилів. Це – Вірменський Катедральний Собор Успення Пресвятої Богородиці та Катедральний Собор Успення Пресвятої Діви Марії, більш відомі як Вірменська церква та Латинська катедра. Перша святиня є головним храмом вірменської громади Львова, другий – римо-католицької.

Вірменський Собор
Вірменський собор знають усі, хто дивився фільм «Д’Артаньян і три мушкетери». Один із його сюжетів знято у дворику вірменського собору. Саме там відбулася одна із дуелей Д’Артаньяна та його друзів. У фільмі видно і дерев’яну різьблену каплицю «Голгофу» із вівтарем, виконану у середині XVIII  століття.
Вірменський собор постав із невеличкого храму, який в середині XIY ст. збудував архітектор Дорко з Кафи. Купол храму для покращення акустики викладений із глиняних горщиків. За стилем святиня тісно пов’язана з традиціями національної вірменської архітектури. Із другої половини XIV ст. Вірменський собор був осередком усього громадського життя вірменської спільноти міста.
Давня легенда розповідає, що на місці тутешнього храму ріс садок. Була тут і завезена вірменами з батьківщини айва. Серцевина її плодів на розрізі завжди виглядала як хрест. Один із багатих мешканців вірменського кварталу побачив у цьому знак Господній і збудував своїм коштом на місці саду собор.
Навколо церкви склався один із найцікавіших ансамблів, до якого ввійшли вежа-дзвіниця, збудована в 1571р., за проектом Петра Красовського, палац вірменських архієпископів (XVII-XVIII ст.), вірменський банк (XVII ст.), монастир бенедиктинок (1682 р.), пам'ятна колона з постаттю св. Христофора, вже згадувана дерев’яна каплиця «Голгофа» та огорожі з брамами (XYII-XIX ст.)
Рівень подвір’я тепер є значно нижчим, ніж рівень вулиці Вірменської. Якщо пройти через арку вежі-дзвіниці, яка побудована пізніше, треба спуститися сходами до рівня Вірменської церкви. Вздовж південної стіни собору тягнеться відкрита аркада-галерея, побудована у європейських традиціях в XY столітті. Тут знаходилося старе вірменське кладовище, від якого залишились нагробні плити з епітафіями. Найстарішим із них уже понад 600 років. Вірмени кажуть, чим більше стирається надгробна плита, тим більше гріхів відпускається небіжчикові. Усі поховання звідти перевезено за межі міста у часи Австро-Угорської імперії. Північне подвір’я називають монастирське, адже воно межує з спорудою монастиря вірменських бенедиктинок XVII століття.

Інтер’єр найстарішої частини храму багато розписаний орнаментами, в якому використані типові вірменські мотиви, зокрема різьблені в камені та алебастрі зображення стилізованих вірменських хрестів - хачкарів з XIY-XY століття. До сьогодні збереглися унікальні фрески на віконних відкосах. А колись вони вкривали стіни та склепіння. Збережені фрагменти є найстаршими зразками монументального розпису у Львові.
Збереглася вмурована в стіну епітафія патріарха Вірменії Стефана V, що помер у Львові у 1551 році. Нагробок є найдавнішим із збережених такого типу рельєфів у Львові.
Купол храму декорований мозаїкою за проектом  Ю. Мегоффера, а художник Ян Генрик Розен в 20-х рр. XX ст. виконав для Вірменського собору розписи стін в стилі модерн.
Фрески Розена стали, якщо не найціннішим елементом цієї споруди, то точно найефектнішим. Кожна із його фресок «Благовіщення», «Вифлеєм», «Похорон св. Оділона», «Розп’яття», «Смерть св. Катерини Александрійської», «Страта Іоанна Хрестителя», «Тайна вечеря» виконана у візантійському стилі і наділена оригінальним баченням художника. В образах святих він зобразив реальних відомих особистостей того часу.
Після ІІ світової війни у соборі розміщувалося сховище ікон Національного музею у Львові. Тільки на початку 90х рр. ХХ століття відновилася діяльність храму. Під час візиту Папи римського Яна Павла ІІ до Львова, понтифік відвідав вірменську церкву.
Вірменський катедральний собор – унікальна пам’ятка східної культури на європейських теренах. У ньому досконало поєдналася архітектура вірменських святинь, романсько-готичного стилю Західної Європи і староукраїнського галицького зодчества.
Окремі архітектурні деталі, епітафії та скульптури свідчать про вплив готики, ренесансу й бароко.
Місцезнаходження - вул. Вірменська, 9

Латинська Катедра
Латинська Катедра - пам'ятка сакральної архітектури XIY-XYIII століття. За однією із версій, за княжих часів на цьому місці стояв православний храм - церква Успення. Казимир Великий розпорядився її знести і у 1350 році був закладений перший камінь у фундамент Латинського собору. Як і багато інших пам’яток середньовічної архітектури, які будувалися і перебудовувалися  протягом багатьох століть, собор не зберігся у первісному вигляді. Від готики через ренесанс, бароко, класицизм до сецесії, пройшов свій шлях львівський Латинський собор Св. Марії. Всі будівельні періоди залишили свій слід в архітектурі храму, однак переважає готика. Це особливо відчувається в інтер’єрі.
Автором проекту та першим будівельником вважається Петро Штехер. Будівництво велося більше, ніж сто років і лише у 1479-1481 роках храм був в основному завершений. За первісним проектом у собору повинно було бути дві вежі - одну завершили наприкінці XIV ст., інша так і залишилася незакінченою через брак коштів. Статус катедри святиня отримала у 1412 році. Пізніше храм ще неодноразово доопрацьовувався і добудовувався. А найбільше до сучасного внутрішнього оздоблення храму доклався у XYIII столітті Петро Полейовський.
На зовнішній стіні Латинської катедри - копія чудотворної ікони Матері Божої Ласкавої. Нижче напис: «Перехожий, не забудь помолитися «Богородице Діво». Ікона має цікаву історію. У 1598 році, у Войцеха Домагалича, члена міського суду померла дочка. Люблячий батько замовив у художника ікону Богоматері і наказав повісити її над могилою дочки. Згодом там була збудована невелика каплиця. Через якийсь час ікона прославилася різними чудесами - виліковувала хворих, викривала злодіїв. У 1656 році, під її опіку довірив свою державу польський король Ян Казимир. У кінці 18 століття ікону перенесли до храму і розмістили у головному вівтарі. Після Другої Світової війни оригінал ікони таємно вивезли до Польщі. На сьогоднішній день у Латинській катедрі знаходиться копія ікони. А оригінал зберігається у краківському польському Вавелі.
Під іконою - портретне зображення Яна Домагалича (брат померлої дівчинки), львівського патриція і фундатора каплиці, що безпосередньо прилягала колись до вівтарної частини. Трохи нижче – надгробна плита з каплиці Шольц-Вольфовичів. Тут же, на розі, знаходиться незвичайна для храму прикраса – підвішене на ланцюзі ядро. Воно нагадує про одне з чудес пов'язаних з облогою Львова турками. 29 вересня 1672 під час обстрілу міста ядро вагою 36 фунтів пробило східне вікно і, не вибухнувши, впало у вівтарній частині під розп'яттям. Щасливий кінець пов'язали з заступництвом Богородиці, а ядро розмістили на зовнішній стіні і встановили меморіальну дошку.
У 1760-78 рр. собор у стилі пізнього бароко і рококо перебудував тодішній архієпископ Ієронім Сєраковський — до цього храм перебував у поганому стані. Тоді ж і вежа отримала барокове завершення, а її висота склала майже 65 м.
Під час реставраційних робіт XVIII століття цінні алебастрові вівтарі XV - XVII  століть викидають, знищують, або в кращому випадку передають до провінційних костелів. Саме в цей період встановили новий розкішний вівтар роботи Матея Полейовського. З’являється нова скульптура навколо собору і всередині, найціннішою з якої є ампірний пам’ятник К.Яблоновської скульптора Гартмана Вітвера біля головного вівтаря. Оздоблення вівтарів Преображення Господнього та Св. Трійці у бічних навах (1776), виконані майстрами Матеєм та Петром Полейовськими і художником Станіславом Строїнським у стилі бароко.
Із кін. XVI - початку XVIІ ст. усередині храму збереглася каплиця Кампіанів - пам’ятка епохи ренесансу. Вона прибудована до північної стіни храму. Каплиця будувалася для родини львівських патриціїв Кампіанів. Фасадну стіну каплиці виконав архітектор Павло Римлянин, створивши декор у вигляді класичної ордерної композиції. Пізніші зміни у декор фасаду каплиці вніс скульптор Ян Пфістер. Він виконав три рельєфи на теми «Покладення до гробу», «Воскресіння» та «З’явлення Христа Марії Магдалині».
У самій каплиці, одній з найбагатших у костелі, можна побачити дві скульптурні постаті апостолів Петра і Павла. Їх виконав скульптор Генріх Гост і надав їм схожості з фундаторами каплиці, Павлом і Мартином Кампіанами. Їх погруддя, роботи скульптора Войтеха Зичливого, можна побачити на правій стороні каплиці. Скульптури різьблені в червоному мармурі, спеціально привезеному із Закарпаття.
Останні, завершальні штрихи в оздоблення собору вносять майстри і художники кінця XIX - початку XX століття. Надзвичайно цікавою пам’яткою прикладного мистецтва є амвон із кованого заліза, виконаний у 1802 році львівським ковалем Жахою. І, нарешті, на межі XIX - XX століть були виготовлені вітражі за ескізами учнів Яна Матейка. Вітражі для катедри виготовляли у Мюнхені, Відні, Кракові.
Орган собору виконав львівський майстер Роман Духенський у 1839 році. Костельний орган донині милує слух своїм чудовим звучанням, щоденно супроводжуючи Служби Божі. \
За радянських часів храм був одним із небагатьох, що можна було відвідувати, тому сюди на літургії приходили не тільки римо-католики, а й віруючі інших конфесій.
У червні 2001 року Папа римський Ян Павло II під час візиту в Україну відвідав Латинську катедру. В пам’ять про цю подію на фасаді зліва від центрального входу розмістили меморіальну дошку.
Місцезнаходження – площа Кафедральна,1

Три найвеличніших барокових храми Львова
Найвеличнішими і найкрасивішими бароковими святинями нашого міста прийнято вважати  три храми. І кожен із них по праву може претендувати на звання першості. Архітектурна цінність цих храмів виявлена у стильових особливостях почерку їхніх творців. Це – Домініканський костел (Церква Пресвятої Євхаристії), Єзуїтський костел і Собор св. Юра.  

Домініканський костел
Домініканський собор - одна з найбільших і найвизначніших будівель в стилі епохи пізнього бароко у Львові, збудована за західноєвропейським зразком. Фасад будівлі вінчає напис Soli Deo Honor et Gloria - єдиному Богу честь і слава. Домініканський костел – пам’ятка архітектури XVIII ст. і колишній костел Божого Тіла ордену домініканців.
Ченці-домініканці вирішили збудувати такий храм, щоб всі розуміли: перед ними головний
«офіс» одного з найголовніших чернечих орденів. У 1749 р. Юзеф Потоцький, великий гетьман коронний і головний фундатор будівництва, урочисто заклав перший камінь у фундамент майбутнього собору.
Творцем проекту барокового дива домініканського собору був військовий архітектор, комендант Кам’янець-Подільської фортеці Ян де Вітте. Будівництвом керував Мартин Урбаник. В основному будівельні роботи були завершені у 1764 році. Велика кількість декоративних прикрас надають споруді палацового вигляду. Динамізм і експресію фасаду підкреслюють скульптури роботи скульптора Себастьяна Фесінгера.
Над віконцем першого поверху можна побачити герб Домініканського ордену. Пес лежить під короною на біблії. З рота в нього виривається вогонь, який має спалити єретиків, в зубах в нього факел - символ інквізиції.
Інтер'єр храму вражає величчю та урочистістю. Його прикрашають 18 дерев'яних різьблених рококових скульптур домініканців, що піднялися у своєму кар'єрному рості аж до рівня  святих. Скульптури виконали львівські майстри другої половини XVIII ст. (за іншими даними, всі скульптури виконав Себастьян Фесінгер). Головний вівтар прикрашений чотирма фігурами апостолів (1775-1777) роботи скульптора Полейовського. Проект головного вівтаря виконав Мартин Урбаник (1766).
За традицією у підземеллях Домініканського костелу ховали представників шляхетних католицьких родів, тому в інтер’єрі можна побачити велику кількість надгробків, виконаних у різні часи, найбільше їх з’явилося у ХІХ ст. У «домініканці», як називають львів’яни цей собор, поховальні камери під землею розташовувалися в декілька поверхів. З найбільш цінних реліквій в оздобленні інтер’єру слід назвати надгробок Юзефи Борковської (1811) з каплиці св. Домініка роботи видатного датського скульптора епохи класицизму Бертеля Торвальдсена. Варто відзначити пам’ятники Артуру Гроттгеру, який похований на Личаківському кладовищі, скульптора Валерія Гадомського та австрійському губернатору Францу фон Галеру скульптора Антона Шімзера.
В австрійські часи постала і дзвіниця храму (1865, арх. Юліан Захарієвич). Неодноразово проводилися реставрації комплексу (1885-1914 рр.).
До костелу примикає приміщення монастиря з цікавими готичними та бароковими інтер’єрами. Один з них - колишня трапезна, у якій на початку ХVIII століття було укладено угоду про спільне ведення війни проти Швеції, підписану російським царем Петром І та представниками польських магнатів. Після закриття монастиря у 1818 році, у приміщенні монастиря організували гімназію. Одним із її учнів згодом став Маркіян Шашкевич.
Після ІІ світової війни монахи виїхали до Польщі, забравши з собою велику кількість цінних речей, в тому числі й ікону, яку, за переказами, подарувала Володимирові Великому його майбутня дружина, візантійська принцеса Анна. Тепер ікона знаходиться у гданському костелі Св. Миколая.
З 1972 року в приміщенні костелу і монастиря працював музей історії релігії і атеїзму.
У 1997р. будівлю костелу передали греко-католицькій церкві св. Євхаристії.
Місцезнаходження – пл. Музейна, 1

Костел Єзуїтів
Грандіозний храм св. Петра і Павла ордену єзуїтів збудований у 1630 році. Це – одна з найбільших святинь нашого міста і вважається першою пам’яткою архітектури бароко у Львові. Костел може вмістити п’ять тисяч віруючих. Невідомо точно, хто був автором проекту. Достовірно лише те, що спочатку роботами керували монахи Ламхіус і Рагоніус, а потім – Джакомо Бріано, який збудував декілька єзуїтських костелів у Польщі та Німеччині.
Взірцем для львівського храму обрали римський костел Іль Джезу, який вважається першим костелом побудованим в стилі бароко. Архітектурне планування Іль Джезу розповсюджувалося по всій Європі XVII століття.
На відміну від італійського, львівський храм не має купольного завершення центральної нави. Вгорі, на фронтоні зображено символ ордену єзуїтів - агнець. У нішах розділеного на два яруси масивним карнизом фасаду знаходяться скульптурні зображення (знизу вгору) Діви Марії і першого настоятеля ордену Латерни, архієпископа Соліковського і  Папи Римського, апостолів Павла і Петра, засновника ордену Лойоли і святого Станіслава Костки.
Скульптури нижнього ярусу встановлено лише в кінці XIX століття. До сьогодні двері центрального входу прикрашає герб ордену з літерами «HIS» (habemus Iesum socium), які розшифровують, як товариство Ісуса Христа. У 1702 році за проектом архітектора Годного, було споруджено чотиригранну вежу, яка стала найвищою у місті. Вона була заввишки 100 м. Простояла вежа до 1830 року, коли міська влада, налякана падінням вежі ратуші, прийняла рішення про її ліквідацію.
1740 р. проведено ґрунтовну реконструкцію святині. Власне тоді на місці бічних каплиць з'явилися нефи, а стіни й склепіння отримали фресковий розпис, який виконали художники Франциск та Себастьян Екштейни, вихідці з міста Брно в Моравії. Ф. Екштейну належать чотири композиції на склепінні головного нефа, після його смерті в 1741 р. роботу продовжив син Себастьян — він виконав фрески над хорами і бічними нефами. Цінним твором мистецтва є скульптурне розп'яття роботи Яна Пфістера у бічному вівтарі. Інтер’єр костелу, виконаний у стилі бароко, є одним з найбагатших у Львові. У костелі знаходяться надгробки видатного полководця, оборонця Львова від татар Станіслава Яблоновського та родини магнатів Дідушицьких. В інтер’єрі храму багато творів декоративного живопису та скульптури XVIII-XIX століть. Колись у костелі знаходилась ікона Матері Божої Розрадниці, це була одна з 5 копій відомої Мадонни з римської базиліки Санта Марія Маджоре. Сьогодні цей образ знаходиться у Вроцлавському костелі Святого Климентія.
Після ліквідації ордену у 1773 костел стає гарнізонним. В 1946 році сюди  перевезли книги з монастирських бібліотек та створили книгосховище бібліотеки Академії Наук України. Мабуть саме завдяки книгам, інтер’єр костелу зберігся в досить доброму стані. Протягом останніх років ведуться підготовчі роботи для перенесення книгосховища до іншого добре пристосованого приміщення і передачі будівлі костелу церкві.
Місцезнаходження – вул. Театральна, 11

Собор св. Юра
Цей храм по праву називають вершиною львівського бароко. Зведено святиню у 1744–1761 рр. австрійським архітектором Бернардом Меретином на кошти єпископа Атанасія Шептицького. Аттик церкви св. Юра увінчує експресивна скульптурна група Юрій Змієборець видатного майстра Пінзеля. Це - один із кращих зразків монументальної барокової скульптури в Україні. Самого ж Пінзеля, називають «Мікеланджело епохи бароко».
До оздоблення храму доклалися визначні архітектори, живописці та скульптори Клеменс Фесінгер, Лука Долинський, Юрій Радивилівський, Михайло Філевич.
Автори собору Св. Юра виявили свій талант ще до закладання першого каменя фундаменту. Вони вибрали для споруди дуже вдале місце: на вершині пагорба, що панує ледве не над усім містом. Ніби продовжуючи і завершуючи схили пагорба, собор з'єднує архітектуру і природу в єдине ціле. Навколо церкви розташований парк. Перший храм, невелика дерев’яна церква з буку, стояла у цьому місці ще у ХIII столітті, за князювання Льва Даниловича. У 1340 році церкву спалив польський король Казимир ІІІ, під час першої невдалої спроби захопити Львів. Уже наступного року львів’яни збудували новий кам’яний храм. На згадку про ці події у 1341 році майстер Яків Скора відлив великий дзвін «Дмитро». Він зберігся до нашого часу і є найдавнішим в Україні.
Вхід на подвір’я храму веде через двоє воріт, другі з яких прикрашені фігурами, які символізують католицьку та православну церкви, що характерно для греко-католицької церкви, яка поєднує в собі риси обох напрямків.
З трьох сторін собор оточений будинками капітули (XVIII ст.). Навпроти справа жовто-біла будова митрополичих палат, споруджена за проектом архітектора К.Фесінгера. В архітектурі палат одночасно з елементами стилю рококо проступають класицистичні мотиви. Під час перебування у Львові в цій будові зупинявся Папа Римський Ян Павло ІІ.
Фасад собору св. Юра прикрашено високим монументальним порталом зі скульптурами святого Леона та святого Атанасія,  покровителів родини Шептицьких, які займалися будівництвом храму.
В інтер’єрі, оздобленому у стилі рококо, передусім привертає увагу дуже нетрадиційний легкий і прозорий іконостас. Крізь ажурну різьбу іконостаса видніє високий вівтар з картиною «Христос - Учитель» художника Смуглевича.    
Найцінніша реліквія храму — Чудотворна Ікона Теребовлянської Богоматері XVII ст., привезена до собору з Тернопільщини.
Під вівтарною частиною собору знаходиться крипта, у якій покоїться прах високих церковних достойників та історичних осіб: кардинала Сильвестра Сембратовича, патріарха Йосипа Сліпого, кардинала Івана-Мирослава Любачівського, митрополита Андрея Шептицького. В одній із стінних ніш поховано галицького князя Ярослава Осмомисла (Ярослав Осмомисл – княжив у Галичі в 1152-87рр.).
Кафедральний собор Св. Юра є храмом Української греко-католицької церкви.
Місцезнаходження – пл. св. Юра, 5

Храм – оборонні мури
Церква св. Андрія, яку багато львів’ян за звичкою називають Бернардинським монастирем, є однією з найкрасивіших львівських святинь. Кілька століть тому могутні стіни комплексу Бернардинського монастиря надійно захищали місто від ворогів. Сьогодні ми маємо змогу милуватися ними як чудовою пам’яткою історії та архітектури. 

Церква св. Андрія
Свою колишню назву храм св. Андрія УГКЦ проніс у сьогодення з тих часів, коли монахи-бернардинці побудували на цьому місці свій монастир. Перший монастир із церквою постав ще у XY ст., а той, що стоїть на його місці і зараз – на початку XYII ст. Збереглася тільки східна стіна укріплень колишнього могутнього форпосту та Глинянська вежа з боку площі Митної.
Костел-базиліку в стилі італійського (з домішками німецького) ренесансу зводили за проектом львівського архітектора Павла Римлянина. У фасаді колишнього костелу чітко прослідковується його творчий почерк — звичний для нього ренесанс. Смерть зупинила роботу Павла Римлянина. Продовжував будівництво у стилі німецько-нідерландського маньєризму його учень швейцарець Амвросій Прихильний. А закінчував - вроцлавський скульптор і архітектор Андреас Бемер. Йому приписують і спорудження 38-метрової вежі костелу, на якій у середині XYIII ст. встановили годинник. Годинник завжди поспішав на п’ять хвилин. Це зробили в пам’ять про монаха, який побачив з вежі турків, котрі підкрадалися до міста й вже були майже під мурами. Не маючи часу бігти й когось попереджати, монах перевів годинник уперед - до часу закриття міських брам. Таким чином місто було врятоване.
Стилі бароко та ренесанс у цій будівлі гармонійно доповнюють один одного. Фасад храму прикрашають статуї святих ордену бернардинів, а в нішах другого ярусу - скульптурні зображення Матері Божої і апостолів Петра і Павла.
Інтер’єр храму розписали у першій половині XVIII століття, коли в мистецтві всевладно панувало бароко. Тоді храми не мислились без помпезних розписів і пишних вівтарів. У цьому відношенні Бернардинський костел - один з найбагатших серед львівських сакральних споруд. Його 16 дерев’яних вівтарів виконані у 30-40 роках XVIII ст. майстрами з Ярослава (Польща), а настінні розписи - львівським маляром, учнем Дж. К. Падретті Б. Мазуркевичем з помічниками. Металеві двері виконані в кращих традиціях XVII століття українськими ковалями. Костел має орган, створений німецьким майстром у XVIII ст.
Перша Служба Божа у костелі відбулася у день святого Андрія - 13 грудня 1611 року. Завдяки цьому храм і отримав свою назву.
Місцезнаходження – пл. Соборна, 3а

Аренда квартир