Вы здесь: Главная lvov hramy-lvova-1 Храми зі збереженими елементами готики

Храми зі збереженими елементами готики

Після пожежі 1527 року від готичного Львова не залишилося майже нічого. Вогонь знищив практично все. Як відлуння того часу до наших днів дійшли два храми у тій частині Львова, що в грудні 1998 року внесена до світової культурної спадщини ЮНЕСКО. Щоправда, у їхньому сучасному вигляді проглядається накладене часом нашарування різних стилів. Це – Вірменський Катедральний Собор Успення Пресвятої Богородиці та Катедральний Собор Успення Пресвятої Діви Марії, більш відомі як Вірменська церква та Латинська катедра. Перша святиня є головним храмом вірменської громади Львова, другий – римо-католицької.

Вірменський Собор
Вірменський собор знають усі, хто дивився фільм «Д’Артаньян і три мушкетери». Один із його сюжетів знято у дворику вірменського собору. Саме там відбулася одна із дуелей Д’Артаньяна та його друзів. У фільмі видно і дерев’яну різьблену каплицю «Голгофу» із вівтарем, виконану у середині XVIII  століття.
Вірменський собор постав із невеличкого храму, який в середині XIY ст. збудував архітектор Дорко з Кафи. Купол храму для покращення акустики викладений із глиняних горщиків. За стилем святиня тісно пов’язана з традиціями національної вірменської архітектури. Із другої половини XIV ст. Вірменський собор був осередком усього громадського життя вірменської спільноти міста.
Давня легенда розповідає, що на місці тутешнього храму ріс садок. Була тут і завезена вірменами з батьківщини айва. Серцевина її плодів на розрізі завжди виглядала як хрест. Один із багатих мешканців вірменського кварталу побачив у цьому знак Господній і збудував своїм коштом на місці саду собор.
Навколо церкви склався один із найцікавіших ансамблів, до якого ввійшли вежа-дзвіниця, збудована в 1571р., за проектом Петра Красовського, палац вірменських архієпископів (XVII-XVIII ст.), вірменський банк (XVII ст.), монастир бенедиктинок (1682 р.), пам'ятна колона з постаттю св. Христофора, вже згадувана дерев’яна каплиця «Голгофа» та огорожі з брамами (XYII-XIX ст.)
Рівень подвір’я тепер є значно нижчим, ніж рівень вулиці Вірменської. Якщо пройти через арку вежі-дзвіниці, яка побудована пізніше, треба спуститися сходами до рівня Вірменської церкви. Вздовж південної стіни собору тягнеться відкрита аркада-галерея, побудована у європейських традиціях в XY столітті. Тут знаходилося старе вірменське кладовище, від якого залишились нагробні плити з епітафіями. Найстарішим із них уже понад 600 років. Вірмени кажуть, чим більше стирається надгробна плита, тим більше гріхів відпускається небіжчикові. Усі поховання звідти перевезено за межі міста у часи Австро-Угорської імперії. Північне подвір’я називають монастирське, адже воно межує з спорудою монастиря вірменських бенедиктинок XVII століття.
Інтер’єр найстарішої частини храму багато розписаний орнаментами, в якому використані типові вірменські мотиви, зокрема різьблені в камені та алебастрі зображення стилізованих вірменських хрестів - хачкарів з XIY-XY століття. До сьогодні збереглися унікальні фрески на віконних відкосах. А колись вони вкривали стіни та склепіння. Збережені фрагменти є найстаршими зразками монументального розпису у Львові.
Збереглася вмурована в стіну епітафія патріарха Вірменії Стефана V, що помер у Львові у 1551 році. Нагробок є найдавнішим із збережених такого типу рельєфів у Львові.
Купол храму декорований мозаїкою за проектом  Ю. Мегоффера, а художник Ян Генрик Розен в 20-х рр. XX ст. виконав для Вірменського собору розписи стін в стилі модерн.
Фрески Розена стали, якщо не найціннішим елементом цієї споруди, то точно найефектнішим. Кожна із його фресок «Благовіщення», «Вифлеєм», «Похорон св. Оділона», «Розп’яття», «Смерть св. Катерини Александрійської», «Страта Іоанна Хрестителя», «Тайна вечеря» виконана у візантійському стилі і наділена оригінальним баченням художника. В образах святих він зобразив реальних відомих особистостей того часу.
Після ІІ світової війни у соборі розміщувалося сховище ікон Національного музею у Львові. Тільки на початку 90х рр. ХХ століття відновилася діяльність храму. Під час візиту Папи римського Яна Павла ІІ до Львова, понтифік відвідав вірменську церкву.
Вірменський катедральний собор – унікальна пам’ятка східної культури на європейських теренах. У ньому досконало поєдналася архітектура вірменських святинь, романсько-готичного стилю Західної Європи і староукраїнського галицького зодчества.
Окремі архітектурні деталі, епітафії та скульптури свідчать про вплив готики, ренесансу й бароко.
Місцезнаходження - вул. Вірменська, 9
Латинська Катедра
Латинська Катедра - пам'ятка сакральної архітектури XIY-XYIII століття. За однією із версій, за княжих часів на цьому місці стояв православний храм - церква Успення. Казимир Великий розпорядився її знести і у 1350 році був закладений перший камінь у фундамент Латинського собору. Як і багато інших пам’яток середньовічної архітектури, які будувалися і перебудовувалися  протягом багатьох століть, собор не зберігся у первісному вигляді. Від готики через ренесанс, бароко, класицизм до сецесії, пройшов свій шлях львівський Латинський собор Св. Марії. Всі будівельні періоди залишили свій слід в архітектурі храму, однак переважає готика. Це особливо відчувається в інтер’єрі.
Автором проекту та першим будівельником вважається Петро Штехер. Будівництво велося більше, ніж сто років і лише у 1479-1481 роках храм був в основному завершений. За первісним проектом у собору повинно було бути дві вежі - одну завершили наприкінці XIV ст., інша так і залишилася незакінченою через брак коштів. Статус катедри святиня отримала у 1412 році. Пізніше храм ще неодноразово доопрацьовувався і добудовувався. А найбільше до сучасного внутрішнього оздоблення храму доклався у XYIII столітті Петро Полейовський.
На зовнішній стіні Латинської катедри - копія чудотворної ікони Матері Божої Ласкавої. Нижче напис: «Перехожий, не забудь помолитися «Богородице Діво». Ікона має цікаву історію. У 1598 році, у Войцеха Домагалича, члена міського суду померла дочка. Люблячий батько замовив у художника ікону Богоматері і наказав повісити її над могилою дочки. Згодом там була збудована невелика каплиця. Через якийсь час ікона прославилася різними чудесами - виліковувала хворих, викривала злодіїв. У 1656 році, під її опіку довірив свою державу польський король Ян Казимир. У кінці 18 століття ікону перенесли до храму і розмістили у головному вівтарі. Після Другої Світової війни оригінал ікони таємно вивезли до Польщі. На сьогоднішній день у Латинській катедрі знаходиться копія ікони. А оригінал зберігається у краківському польському Вавелі.
Під іконою - портретне зображення Яна Домагалича (брат померлої дівчинки), львівського патриція і фундатора каплиці, що безпосередньо прилягала колись до вівтарної частини. Трохи нижче – надгробна плита з каплиці Шольц-Вольфовичів. Тут же, на розі, знаходиться незвичайна для храму прикраса – підвішене на ланцюзі ядро. Воно нагадує про одне з чудес пов'язаних з облогою Львова турками. 29 вересня 1672 під час обстрілу міста ядро вагою 36 фунтів пробило східне вікно і, не вибухнувши, впало у вівтарній частині під розп'яттям. Щасливий кінець пов'язали з заступництвом Богородиці, а ядро розмістили на зовнішній стіні і встановили меморіальну дошку.
У 1760-78 рр. собор у стилі пізнього бароко і рококо перебудував тодішній архієпископ Ієронім Сєраковський — до цього храм перебував у поганому стані. Тоді ж і вежа отримала барокове завершення, а її висота склала майже 65 м.
Під час реставраційних робіт XVIII століття цінні алебастрові вівтарі XV - XVII  століть викидають, знищують, або в кращому випадку передають до провінційних костелів. Саме в цей період встановили новий розкішний вівтар роботи Матея Полейовського. З’являється нова скульптура навколо собору і всередині, найціннішою з якої є ампірний пам’ятник К.Яблоновської скульптора Гартмана Вітвера біля головного вівтаря. Оздоблення вівтарів Преображення Господнього та Св. Трійці у бічних навах (1776), виконані майстрами Матеєм та Петром Полейовськими і художником Станіславом Строїнським у стилі бароко.
Із кін. XVI - початку XVIІ ст. усередині храму збереглася каплиця Кампіанів - пам’ятка епохи ренесансу. Вона прибудована до північної стіни храму. Каплиця будувалася для родини львівських патриціїв Кампіанів. Фасадну стіну каплиці виконав архітектор Павло Римлянин, створивши декор у вигляді класичної ордерної композиції. Пізніші зміни у декор фасаду каплиці вніс скульптор Ян Пфістер. Він виконав три рельєфи на теми «Покладення до гробу», «Воскресіння» та «З’явлення Христа Марії Магдалині».
У самій каплиці, одній з найбагатших у костелі, можна побачити дві скульптурні постаті апостолів Петра і Павла. Їх виконав скульптор Генріх Гост і надав їм схожості з фундаторами каплиці, Павлом і Мартином Кампіанами. Їх погруддя, роботи скульптора Войтеха Зичливого, можна побачити на правій стороні каплиці. Скульптури різьблені в червоному мармурі, спеціально привезеному із Закарпаття.
Останні, завершальні штрихи в оздоблення собору вносять майстри і художники кінця XIX - початку XX століття. Надзвичайно цікавою пам’яткою прикладного мистецтва є амвон із кованого заліза, виконаний у 1802 році львівським ковалем Жахою. І, нарешті, на межі XIX - XX століть були виготовлені вітражі за ескізами учнів Яна Матейка. Вітражі для катедри виготовляли у Мюнхені, Відні, Кракові.
Орган собору виконав львівський майстер Роман Духенський у 1839 році. Костельний орган донині милує слух своїм чудовим звучанням, щоденно супроводжуючи Служби Божі. \
За радянських часів храм був одним із небагатьох, що можна було відвідувати, тому сюди на літургії приходили не тільки римо-католики, а й віруючі інших конфесій.
У червні 2001 року Папа римський Ян Павло II під час візиту в Україну відвідав Латинську катедру. В пам’ять про цю подію на фасаді зліва від центрального входу розмістили меморіальну дошку.
Місцезнаходження – площа Кафедральна,1

Действия с Документом

Аренда квартир